Як (не) заробити мільйон для місцевого бюджету
30 січня 2019
5c51e17d0ac86784288580.jpg

Якось на піку розквіту своєї підприємницької діяльності я вирішив, що перший мільйон зможу заробити на в усіх сенсах прекрасному бізнесі – квітах. Запланована бізнес-модель була дуже простою: перед святом 8 березня винаймаєш вантажне авто, запаковуєш його квітами від виробників, наймаєш бабусь-продавчинь, та домовляєшся з Міськвиконкомом про розміщення таких точок на 3-4 дні до 8 березня.

Здавалося б, які ризики можуть бути в такому бізнесі? Попит на квіти 8 березня є, бабусі готові заробити зайві кошти, виробників вдосталь, а місто вже чекає на підприємця, який готовий платити за оренду торгових місць! Все має вдатися у підприємливої людини, яка у своїх мріях уже сидить поряд із водієм квітовоза та консультує бабусь. Але тільки у мріях, адже взяти в оренду торгові точки у міста – місія неможлива, навіть за великі кошти і бажання.

То в чому складність?

Принцип розподілу торгових місць був наступний: як підприємець, ти маєш підготувати пакет документів, де описуєш що і де плануєш продавати. Управління торгівлі міської ради розглядає це все і дає дозвіл. Плата за використання місця для торгівлі складала близько 20 грн на добу. Тобто за 3 торгових дні будь-хто заплатив би фіксовані 60 грн. От тільки треба ще потрапити в когорту цих щасливців.

Настав час побудови ефективної муніципальної економіки

Ось і я зі 10 заявлених точок отримав лише 4, сплативши за них, відповідно, 240 грн на казначейський рахунок міського бюджету. Причиною відмови стало посилання на нібито факт: інші підприємці раніше подали та оплатили заявки на оренду саме цих торгових місць. Тобто конкурсу не існувало – було лише «право першої заявки». Яку приніс сам заявник, чи підклали друзі-чиновники в управлінні торгівлі. а може яка і взагалі матеріалізувалася незбагненним чином перед саме твоєю заявкою.

Щоб усунути цю несправедливість, а простіше кажучи – корупційну схему, міська влада могла би організувати аукціон. Там би змагались між собою підприємці, які добре оцінюють ризик та вартість вантажівки зів’ялих квітів. І від таких торгів бюджет поповнився би на кількасот тисяч гривень. Проте відбувалося як відбувалося. Мабуть, рука руку мила так інтенсивно, що не було часу задуматися над справедливістю методів.

Для розуміння квіткового бізнесу приведу прості розрахунки: в людному місці, десь біля зупинки, 6-8 березня точка може принести від 10 до 30 тис грн. Якщо підприємець витратив кілька тисяч доларів на вантажівку квітів, які треба швидко продати і повернути кошти назад, він не матиме іншого виходу, крім як заплатити за «прохідне» місце найбільше. Саме тому в очах реформаторів ідея згаданих аукціонів, які би дали місту заробити, ставала необхідністю. Серед цих реформаторів був і я. Але повернуся до своєї історії.

Запропонувавши управлінню торгівлі міста влаштувати відкриті торги, я отримав відмову з посиланням на місцевий порядок розміщення об’єктів сезонної торгівлі. Хабарів принципово давати не збирався, але цю відмову переживав важко – ну ніяк не міг пояснити  для себе логіку такого управління.

Невже не існує адекватного рішення проблеми?

Сьогодні на цей біль підприємців я дивлюсь вже як проектний менеджер ProZorro.Продажі. І бачу, що проблема неконкурентного розподілу прав на виносну та сезонну торгівлю досі існує, але вже в умовах, коли успішно функціонують електронні аукціони. Будь-яка громада країни може виставити на прозорі електронні торги право на розміщення місця для сезонної торгівлі чи то квітами до 8 березня, чи то ялинками до Нового року.

Та чому залишаються міста, які все ще пасивні у впровадженні прозорих механізмів взаємодії з підприємцями? Я виділив три ключові бар’єри:

Корупційні зв’язки. У більшості громад всі одне одного знають, місце в управлінні торгівлі може бути «хлібним», а зміна правил гри на користь ринку – зашкодити місцевим «князям» утримувати монопольне становище. Крім того, навіть дрібний бізнес на кшталт виносної торгівлі – це також вплив, за який тримаються місцеві еліти.

Як це змінити? Мешканці міст мають знати про ті можливості, що існують для збагачення громад. На місцевому рівні їм необхідно вимагати запровадження прозорих електронних аукціонів.

Ніякої клієнтоорієнтованості. Є правила, які диктує правляча місцева еліта, а є правила, які вимагає ринок. Зазвичай це протилежно різні підходи, тому ці дві групи частіше приходять до win-lose стратегії. Тут вихід один – домовлятися. Бізнес, що сплачує податки в бюджет, повинен стати «священною коровою» для місцевої влади в умовах децентралізації, тому може вимагати якісного регулювання.

Короткострокове планування. Навіть якщо спробувати переконати місцевих чиновників у тому, що розміщення тимчасових споруд чи сезонної торгівлі через електронні аукціони може збільшити надходження до бюджету в кілька разів, горизонт планування зазвичай закінчується наступними виборами, чи наприкінці року. А це означає, що змінити правила гри для малого бізнесу навряд чи на часі.

Щоб жити не лише виборчими періодами, міська влада має відчувати, куди віє вітер конкуренції за платників податків. Коли створюєш єдині правила гри для рівних між собою гравців, отримуєш передусім довіру від бізнесменів. А також здорове середовище для розвитку підприємництва: сьогодні це продаж квітів на вулицях, а завтра – 10 тисяч робочих місць у твоєму місті. Таким і є інвестор-мрія будь-якого міського голови.

Тож як не крути, а електронні аукціони для розміщення сезонної торгівлі – це чистий виграш як для громад, так і для підприємців, готових грати за чесними і зрозумілими правилами. Настав час побудови ефективної муніципальної економіки.


Олексій Мовчан, проектний менеджер ДП ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ 

Авторська колонка для "Новое Время.Бізнес" https://bit.ly/2HH4VFj 

Контакти

Питання по роботі системи та проведення аукціонів: